"Україна - країна - руїна.."
О.Бердник.

Тернопільський замок – пам’ятка архітектури, якою мав би пишатися кожен тернополянин. Але, не все так насправді…

Перший запис у біографії Тернополя - 15 квітня 1540 року - пов'язаний із королівським дозволом на спорудження замку над Серетом Краківському каштеляну Яну Тарновському. Ця фортифікаційна споруда мала перекрити шлях наїзникам на широких просторах від Теребовлі до Буська, де на той час не було жодного великого укріплення.

Будівництво тривало 8 років, було затрачено чимало зусиль та коштів. Фортеця була потрібна Тарновським та їх наступникам - Острозьким, Замойським, Конецпольським, королеві Марїї-Казимірі, Собєським, королевичу Якубу-Костянтину, нарешті, Потоцьким для захисту володінь від турків і татар.

Після турецького нашестя 1672 р. від замку залишились руїни: житлові приміщення спалені, склепіння залів обвалилось, обидві вежі підірвані, підйомний міст без ланцюгів, брама без даху, вали пошкоджені. Лише на початку ХІХ ст. граф Ф. Коритовський переробив замок під палац, для чого були знесені укріплення, вежі і брами, а будівлю оточено звичайним муром. Поряд спорудили т.зв. Новий Замок із сірого пісковику (не зберігся). На місці давніх воріт поставлено два кам‘яних пілони в єгипетському стилі, які були оздоблені левиними масками і завершувалися кулями (не збереглися).

У 1843 р. останній власник Тернополя Є.-М. Туркул передав замок місту, і його використовували під казарми. Спалений 1917 р. під час І Світової, замок довго лежав в руїнах. 1951 р. його було відреставровано.

Замок міститься в західній частині міста, над озером. Центральний триповерховий об'єм з'єднує два бокових крила, нижчих на поверх. Східний фасад, повернутий до міста, також на поверх нижчий від західного, що над озером. Фортеця споруджена з великих блоків тесаного черепашнику. Товщина стін біля цоколя становить від 2 до 4,5 м.

Тепер над цим історичним багатством нависла загроза, оскільки після багатьох років прохолодного ставлення до пам’ятки архітектури її стан дуже погіршився: уже багато років не було проведено капітального ремонту (а саме з 1954 р.) і особливо це видно із західної сторони. А взагалі, об’єкт такого значення потребує не просто косметичного ремонту, а серйозних реставраційних робіт. Але грошей у міста на це, як виявляється, немає. За таких умов державні і місцеві чиновники усе частіше передають пам’ятки архітектури окремим комерційним підприємствам, які обіцяють відновити будинки, але цього чомусь не відбувається. Або взагалі, перетворюють ці пам’ятки у приватні готелі, ресторани і розважальні комплекси. І це не тільки у Тернополі, але й у інших містах Західної України, де сконцентрована найбільша кількість давніх споруд та замків.

Не було б це так гірко, як те, що нові власники часто перебудовують зовнішній вигляд будівель на новий, сучасний лад, який не вписується в історичний колорит.

Яскравий приклад - абсолютна дисгармонія добудови біля замку бар – ресторан „Максим”. Яка може йти мова про збереження культурних та історичних будов, коли тернопільський замок продовжує своє існування, але не у якості історичної пам’ятки, а спортзалу, бару і культурного „додатку” до поруч розташованої дискотеки? Як бачимо, Закони України "Про архітектурну діяльність", “Про охорону культурної спадщини”, ст.54 Конституції України, не діють ні на рішення посадових осіб, ні на свідомість підприємців. Також, у центральній частині міста новий будинок сучасного стилю по вул.. Валовій, на місці колишнього кафе „Сніжинка” абсолютно не гармоніює із оточуючими будинками довоєнних часів. Усе це навіює сум, оскільки лобіювання власних інтересів у владі стало характерним для людей, що повинні працювати чисто і прозоро. Чи то ментальність у нас така, чи усіх, справді, не цікавлять питання культури…Але ж прагнемо до визнання, до європейського рівня. Проте, який висновок про рівень культури можна зробити, коли історична пам’ятка, що знаходиться у центрі міста – не відремонтована, не доглянута, не освітлюється вночі? Хоча архітектурне непорозуміння – добудова ресторану, ще й невідомо з яких причин з адресою Білецька 1, якщо це вул.. Замкова, видніється в темну пору здалеку. До речі, фонтан на сходах, збоку замку, колись навіть працював і теж освітлювався, проте ті часи уже давно минули.

Також, викликає інтерес діяльність керівників спеціалізованої школи греко-римської боротьби та спортивно-мистецького центру „Моя Україна”, котрі займають приміщення замку і до цих пір не попіклувались про ремонт західного фасаду. Усі займаються своїми справами і нікому немає ніякого діла до порепаного замку. Громадськість теж практично ніякої участі у вирішенні даного питання не бере, оскільки просто вже не вірить у зміни на краще.

Хоча два яскраві приклади доводять, що змінити все можна, якщо боротись за це:

Ринкова площа з „самим красивим в світі”(фр. арх..Ежен Емманюель Віолле-Дюк) пізньоготичним фахверковим будинком 1529 р., що у м. Хільдесхайм (Німеччина) була повністю зруйнована у часи ІІ Світової війни. Уже після 1945-го року площу, яку колись Вільгем Гумбольдт теж назвав найкращою у світі, відбудували, але у стилі модерн і на місці старовинних будинків стали сірі, сучасні комфортабельні новобудови. Втративши свою історичну цінність, ринкова площа вже не привертала увагу, як раніше. І саме завдяки ініціативі мешканців, представників об’єднань і небайдужих осіб у 1984 році почалась перебудова майдану, що в результаті, дозволила повернути йому первинний, історичний вигляд. І зараз, на місці готелю, який у 50-ті роки виявився надто „сучасним” ,а тому і непопулярним - височіє повністю відтворений фахверковий Гільдійський будинок м’ясників та інші архітектурні пам’ятки. Тепер ринкова площа виглядає зовсім такою, якою була до війни.

Ще один приклад стосується мешканців Львова, коли громадськість відновила, практично підняла з руїн, палаццо Бандінеллі 1589- го року. Будівля історичної цінності, у котрій, у 1629 році було засновано перше поштове відділення у східній Європі, у часи Радянської влади використовували як малогабаритне соціалістичне помешкання, перебудовуючи щоразу стіни. В результаті - будинок тріснув по швам і практично обвалився. Місцева влада мріяла позбавитись руїн, але львів’яни буквально боролися за збереження пам’ятки і таки добились свого: чиновники під тиском громадськості були змушені прийняти постанову про реставрацію. Зараз у цьому будинку розташовано музей, відновлено автентичну ліпнину, вдалось зберегти і відреставрувати усі оригінальні ренесансні стельові балки. Музей відкрито 14 травня 2005 р.

Щодо Тернополя, то як бачимо, відбудова історичних пам’яток, реставрація чи, навіть, їх збереження, абсолютно нікого не цікавить, хоча президентом офіційно проголошено 2008-й рік - роком туризму та курортів в Україні. А колись тернопільському замку виповниться 500 років. Можливо…