I

При перевірці пам'яток старовини архітектури у Тернопільській області з'ясувалося, що Тернопіль має підземні ходи у давній частині міста. Одночасно з'ясувалося, що час заснування Тернополя більш ранній, аніж 1540 рік, коли його заснував Ян Тарнавський. Свідчення цього – пам'ятки старовини: церква Воздвиження на ставі XІІ ст., єврейська синагога XІІ ст. Таким чином достеменно відомо, що Тернопіль (старовинна назва Тарнопілля) зруйнований татарами і що мешканці зруйнованого міста ховались від татарів у підземелля. Розташування самих ходів цілком відповідає історичному переказу, що Тернопіль будувався у формі сузір'я Оріон, тобто п'ятиконечної зірки. За планом, усі старовинні споруди саме так розташовані – п'ятиконечником, трохи витягнутим у бік церкви на ставі. Ці споруди наступні: замок Тарнавського, церква на ставі, єврейська синагога (стояла неподалік музучилища, не збереглася), домініканський костел та церква Різдва Христового. Це підтвердилося місцем розташування древніх, нині вже не існуючих веж, а саме:

1. Кравецька вежа (цех кравців);

2. Шевська вежа (цех шевців), яка стояла на теперішній вулиці Нижня Подільська;

3. Обсерваційна вежа, тобто передня частина церкви на ставі;

4. Зруйнований, але відновлений Тарнавський замок;

5. Оборонний мур біля костелу Матері Божої (нині домініканський костел).

Усі п'ять старовинних споруд, за переказом, з'єднані між собою підземними ходами і, крім того, мають у центрі (ймовірно, на ринку) загальні зали вмістимістю до 300 осіб. Ці припущення частково підтверджуються документальними даними. Зокрема, єврейська газета «Хвиля» 12 березня 1933 року писала про відкриття підземних ходів часів татарської навали. Газета «Голос польський» 9 квітня 1933 року теж писала про підземні ходи. Існування ходів підтвердилося обвалами. У записах музейного архіву йдеться про те, що 19 липня 1931 року по вулиці Руській на ринку стався обвал. У серпні 1931-го, під час розкопок, відкрили підземний коридор. У 1942 році впала стіна старої синагоги без жодних на те причин. Однак не підтверджене існування загальних зал, обвал яких був би великим нещастям.

Таким чином, на основі вище сказаного можемо зробити висновок, що в старій частині міста, а саме: на вулиці Нижній Подільській (сучасна Танцорова) від церкви Різдва до синагоги, від синагоги через ринок і площу Свободи до замку Тарнавського, від замку до домініканського костелу, і від костелу до церкви Різдва будівництво на нових фундаментах – небезпечне. Крім того, є хід від церкви на ставі до старих воріт фортеці на ринку, біля аптеки. Це місце також треба вважати ненадійним.

Схематичний план міста додаю.

Начальник інспекції Держархбудконтролю по Тернопільській області (підпис нерозбірливий).

ІІ

Співробітниця Тернопільського обласного музею Стефанія Степанівна Садовська сказала, що за старовинними переказами місто Тернопіль будувалося у формі сузір'я Оріон, тобто п'ятиконечної зірки. Від усіх старовинних споруд йдуть підземні ходи, які сходяться в одному місці, де були зали вмістимістю до 300 осіб. Споруд тих було п'ять: замок Тарнавського, єврейська синагога, церква на ставі, домініканський костел, церква Різдва Христового. За кресленням, нею намальованим, споруди розташовані таким чином і з'єднуються підземними ходами під ринком. Сама вона у цих ходах не бувала, але входи у підземелля знає. Чула, що під ринком є зали, і пам'ятає що на ринку були чотири чи п'ять стовпців, на яких молодою інколи сиділа. Ці стовпці були заввишки як стілець, приблизно 60 см. Були вони кам'яними і мали форму, яка вказує на їх призначення, - для обміну повітря в підземеллях. Ці стовпці зняті у 1920 році польським інженером під час ремонту ринку. Тоді Садовська сказала про це матері, і та дуже засмутилася, шкодувала, що ринок завалиться. Після ремонту на ринковій площі, залитій бетоном, утворилися плавні провали, і польська влада поставила там кам'яну трубу, пробуривши попередньо землю. Ця труба і сьогодні стоїть на площі й оформлена під газетну тумбу з бетонною накривкою угорі, під якою є отвори. Із встановленням тумби провали припинилися і площа набула теперішнього вигляду з невеликими провалами в одній частині.

Дані про тернопільські ходи підтверджуються архівним записом від 19.07.1931 року про те, що по вулиці Руській на ринку запала дорога. Стали її копати, бо говорили, що під нею старі підвали. У серпні 1931 року відкрили підземний коридор і велику кімнату, в якій були сліди коліс, оббитих залізом.

29.09.1931 року зі Львова прибув професор політехнічного інституту для вивчення причин обвалу. Хоча тріскали стіни будинків і в підвалах збиралася вода, та він не вжив жодних заходів.

Єврейська газета «Хвиля» 12 березня 1933 року писала про відкриття в Тернополі підземних ходів. У статті йшлося про те, що ці ходи часів татарської навали і що там мешканці міста ховалися від татарів.

Газета «Голос польський» 9 квітня 1933 року також писала про підземелля.

Садовська зберегла ці газети особисто, оскільки польська влада наказала їх конфіскувати. Є газета з повідомленням про те. що кореспондент разом з товаришем спускався в підземелля з підвалів і виявив залу та казан древнього походження. Директор музею Стефан Ілліч Рокицький у молодості сам спускався в підземелля з підвалу по вулиці Перля (від старої вулиці зберігся тільки один будинок за магазином «Каштан») і пройшов ним майже сто метрів.

Найбільш важливе повідомив інженер облвідділу Трач Олександр Степанович (потім працював у владних структурах). Виявляється, він, за дорученням відділу протиповітряної оборони особисто виміряв ходи під площею Ринок, але документи, передані 1941 року міському архітектурному архіву, згоріли під час війни. Трач розповів, що з будинку на площі Ринок він спускався в підвали, а звідти – в інший підвал. З підвалу йшов підземним ходом. Ходи були сухі, повітря сперте, ліхтар горів тільки карбідний. Першим ходом з будинку на площі Ринок було пройдено лише 20 метрів і виявлено світло вгорі. При перевірці з'ясувалося, що це просвіти газетної тумби, яка стоїть на ринковій площі. Далі хід замуровано цеглою. У другому ході на протилежному боці площі Ринок було виявлено ще один хід і навіть залу розміром 6х10 метрів. Із зали йшов інший хід з поворотом, де він наткнувся на цегляну стіну. Під час перевірки з'ясувалося, що другий хід з'єднується з першим і що стіну зведено господарями будинків. Третій хід, спрямований у протилежний бік, під кутом до площі Свободи (раніше площа Собеського). Крім того, Трач робив розвідку від іншої будови по другий бік Руської вулиці і також знайшов хід. Цей хід йшов у напрямі до ринкової площі і цікавий зазубреними коридорами, які входили у залу. Далі хід замуровано. Зазубрини були вздовж ходу і мали оборонне призначення, оскільки людина, яка стояла за кутом, залишалася невидимою для того, хто входив, і могла його вбити.

Усе це разом переконує в тому, що ходи в древній частині міста Тернополя є. Належним чином вони ще не перевірені у чотирьох місцях:

1. Із замку Тарнавського на площу свободи;

2. Із синагоги на площу Ринок №59;

3. Церква на вулиці Руській, як вхід у підземелля з проходом на площу Ринок також не перевірена і не перевірялася;

4. Вхід від церкви на ставі.

Примітка: стіни ходів складені з каменю, мають висоту 3 метри; стелі склепінчаті.

Насьогодні від площі Ринок залишився один-єдиний будинок (тепер – фізкультурний диспансер). Та чи зникли без сліду, навіть зважаючи на суцільні перебудови у старому центрі міста, підземні ходи? За неофіційною версією, один із повоєнних п'ятиповерхових будинків, що стоїть на території колишньої площі Ринок, дав тріщину зовсім не випадково...

ІІІ

На початку 50-х років будівельна бригада майстра Ніни Старовірової проводила ремонтно-відновлювальні роботи в Тернопільському замку. Замок тоді ще був у напівзруйнованому стані. Довкола стін мешканці поприбудовували всілякі сараї та халупи, бо місто було вщент зруйноване. У самому замку на першому поверсі хтось мав тимчасовий склад. Верхні поверхи були непридатними для користування.

Будівельники під керівництвом майстрині вичистили поверхи від каміння, балок та сміття, а потім взялися за підвали. Роботи було багато, бо ніхто і не сподівався, що замок має ще три поверхи вниз. Очистивши їх від завалів, в найнижчому виявили залізні масивні двері. Вони вели невідомо куди, бо були в зовнішній стіні, що глибоко в землі. Робітники двері виважили і відчинили. З чорного отвору дихнуло сирістю і тлінню. Це була висотою у людський зріст міцно змурована штольня. Зорієнтувавшись, визначили, що вона має напрямок на село Кутківці, що на західному березі по той бік річки Серет. Прикинули рівень підлоги – він мав бути набагато нижчим від плеса річки. Робітники тут же змайстрували зі смоли факели і, обережно ступаючи, пройшли штольнею близько 20 метрів углиб. Там, можливо, штучний завал перепинив дорогу. Довелося повернутися. Начальство опісля розпорядилося зняти двері і наглухо замурувати отвір в стіні. Що і було зроблено.

Розголос про виявлену штольню, яка, напевно іде попід річкою, пробіг по Тернополю. Знайшлися очевидці, які розповіли, що у війну, коли в Тернополі було оточене німецьке угрупування, частина міщан рятувалася від голоду цією штольнею. Гітлерівці про неї нічого не знали. Вони декілька місяців одержували з літаків парашутами продовольство, а місцеве населення жодного порятунку, крім штольні, не мало.

Якщо врахувати повідомлення газети, що підземний прохід існував у напрямку теперішньої «Дружби», тобто села Петриків, то він ніяк не міг обійти річку Серет, а це означає, що був прокладений під її дном. відомо, що раніше Серет протікав побіля Замку в напрямку в напрямку на південь, а біля пагорба, на якому стоїть церква Воздвиження Чесного Христа, повертав на захід і, зробивши крутий вигин біля Петриківської гори, ніс свої тихоплинні хвилі вже на схід.

Пізніше тернополяни перевели русло річки під Кутківецьку гору і направили його довкола парку Топільче. Але і в тому, і в цьому випадку всі підземні ходи, якщо вони справді є, не могли проминути русло Серета, якої б глибини воно не було. Це наводить на думку, що древні будівельники мали високий фаховий рівень, а якщо і в цю війну прохід міг рятувати людей, то це вже унікальне явище. Бо так довго зберегтися могла тільки непересічна фортифікаційна споруда.